Після 21-го дня у підвалі маріупольський жіночий футбольний клуб вибрався на територію України, а потім повернувся, щоб врятувати сотню людей.
Історія футболісток з Маріуполя: життя під обстрілами, виїзд і повернення в рідне місто заради порятунку людей.
Після 21-го дня у підвалі, під обстрілами в Маріуполі, гравчині ФК “Маріупольчанка” вирішили рятувати своє життя і їхати з рідного міста. Зараз 8 гравчинь команди разом із засновницями клубу Каріною Кулаковською та Яною Винокуровою в Болгарії. Вони продовжують тренуватись, волонтерити, ходити на мітинги в підтримку України та, звичайно, заробляти гроші. В Болгарії вони працюють кухарями. Зараз їхня мета – знайти фінансування для клубу і повернутись в українську Вищу лігу.
До початку повномасштабної війни ФК “Маріупольчанка” – переспективний колектив жіночого чемпіонату. Команда існує з 2014-го. У 2019-ому футболістки стали чемпіонками Першої ліги і вийшли у Вищу.
У сезоні 2021/2022 вони були четвертими і боролись за місце в першій трійці. Незважаючи на те, що втратили фінансування – рук не опустили. Вийшли зі скрути, реалізувавши бізне-ідею: відкрили цех з виробництва напівфабрикатів і салон манікюру та масажу. Всюди працювали футболістки команди, у вільний від тренувань час. 50% від доходу – віддавали клубу. Так, вони змогли увійти у мережу великих супермаркетів Маріуполя та мали власну доставку.
Всього за 3 місяці підприємиці вийшли на самоокупність клубу і вірили, що впевнено зможуть дограти цей сезон.
В лютому 2022-го дівчата отримали ще одну гарну новину. Президент Української Федерації Футболу Андрій Павелко, вражений їхньою наполегливістю, пообіцяв клубу фінансову допомогу. Натхненні цією обіцянкою – вони їхали додому.
Тоді футболістки ще не знали, як зміниться їхнє життя вже за декілька тижнів. Почалась повномасштабна війна. Засновниці команди Каріна Кулаковська та Яна Винокурова зібрали своїх гравичнь і визначили, що найбезпечніше всім буде жити вдома у Яни. Так вони зібрались: 6 футболісток, 5 котів і собака.
“Другого березня у місті повністю пропав зв’язок, а потім і всі блага цивілізації – світло, газ, вода, опалення. Не залишилося уцілілих магазинів та аптек, завдяки мародерам. Ми готували їжу на кострі, дров не було, тому рубали дерева, питну воду брали у криниці, поки туди не прилетів снаряд, потім ходили до річки. Нам було дуже страшно, кожен день, засинаючи, ми думали, “чи прокинемось вранці?”, – розповідають Яна та Каріна.
Коли вже зовсім поряд з їхнім укриттям розірвався черговий снаряд, Яна сказала: “Все, досить тут сидіти!”.
Обіцяних зелених коридорів не було. Містом ходили чутки, що всі хто виїхав на власному авто на свій ризик – нікуди не доїхав і був вбитий. Зв’язку, щоб дізнатися правду – не було.
“Ми виїхали лише 17-го березня. Усі були дуже залякані, просто сісти і поїхати було не можливо, треба було знати безпечний маршрут! Дороги та мости були зруйновані, деякі дороги заміновані, на інших – сиділи снайпери. Але все ж нам вдалося виїхати з міста в бік Бердянска через Мангуш. Відстань між Маріуполем та Мангушем 30 км, але її ми їхали 11 годин” – діляться своєю історією футболістки на офіційній сторінці клубу в Інстаграм.
На одному з російських блок-постів у футболісток виникли великі проблеми. Вони виявили, що забули водійські посвідчення і документи на авто. Російські військові вимагали від дівчат вийти з автівки, бо вважали, що вони її вкрали. Завдяки Каріниним благанням, сльозам і переконливим поясненням – їм все ж дозволили їхати далі.
Маріупольські футболістки доїхали до Запоріжжя. І навіть дихати стало легше. Через Кривий Ріг, дівчата рушили у Вінницю. Там Яна Винокурова дізналась, що її мама під Маріуполем у селі Портовське. Відразу ж вирішили повертатись за нею. Почали шукати мікроавтобус.
Після тривалих поневірянь, знайшли не лише транспорт, а й водія, який погодився їхати разом з футболістками. Та головною метою було врятувати не лише маму, а й інших людей в місті. А також привезти якнайбільше гуманітарної допомоги.
Завантаживши автобус ліками, дитячим харчуванням, бензином, водою і двома тонами курячого філе – вони рушили в Маріуполь. Дорогою туди, стало відомо, що Янина мама вже в безпеці, але відмовлятись від задуманого футболістки не збирались.
Проїхавши десятки блокпостів, ночувавши в полях під звуками ракетних ударів та стрілянини – Яна, Каріна та їхінй водій Іван дістались пункту призначення. Роздали гуманітарну допомогу, зібрали 55 людей у свій “Неоплан”, розрахований на 33 пасажири і рушили назад. Саме автобус Яни та Каріни очолював колону, позаду якої їхали ще 10-ть автівок. Дорога була замінована. Каріна подзвонила колегам з команди і попросила за них молитись.
На щастя, колона вибралась з окупованого міста. Дівчата врятували близько 100 людей.
Тепер вже маріупольська команда потребує порятунку. Від бізнесу, який забезпечував клуб, не залишилось навіть стін. З “Маріупольчанкою” зв’язувались представники російської окупаційної влади Маріуполя. Пропонували повернутись, розвивати жіночий футбол у місті.
“У нас є принципи, коли на людей нападають, все забирають, а потім чомусь ми маємо йти і у них просити відбудувати наші будинки, які до їхнього приходу і так були цілі. Повинні просити, щоб нам відновили команду, яка і без них чудово існувала. І постійно слухати цю брехню, що нас нібито звільнили. Ми відмовились”, – розвідає Каріна.
ФК “ Маріупольчанка” хоче представляти рідне місто у чемпіонаті України, хоче здобувати перемоги для українського Маріуполя. Клуб розглядає варіанти переїзду на Захід України. Але зараз футболістки не мають навіть елемантарного – екіпірування.
Команда шукає фінансування хоча б на перше коло чемпіонату. Щоб мати час на налагодження бізнесу на новому місці. Тоді Каріна і Яна зможуть знову взяти повну фінансову відповідальність за клуб. І продовжити займатись улюбленою справою.
“Ми ніколи не здавались і цього разу теж не будемо!” – кажуть футболістки.
Алла Васьковська, членкиня АСЖУ
Матеріал підготовлено за підтримки IMS (International Media Support) ГС “Консорціум ветеранських організацій сходу”