Дар’я Блашко – українська біатлоністка білоруського походження. Вона учасниця Кубка світу у складі збірної Білорусі, дворазова чемпіонка світу серед юніорів та володарка юніорського кубка IBU. Її неодноразово зрівнювали з Дар’єю Домрачевою – чотириразовою олімпійською чемпіонкою, яка свого часу залишила росію й прийняла білоруське громадянство. Однак Дар’я зуміла абстрагуватися від порівняння з легендою й продовжує невтомно працювати, щоби гідно представляти Україну на міжнародній арені з біатлону.
Встигли виїхати до того, як розбомбили базу
Ранок 24 лютого 2022 року буде записано у підручниках з історії як початок повномасштабного вторгнення російських військ на територію незалежної України, та для нас – це не просто історія. Цей день об’єднав Україну безліччю історіями про те, як і де їх застала війна та однією думкою на всіх – невже це відбувається насправді. Не стала виключенням й українська біатлоністка Дар’я Блашко, яка ще зранку того дня планувала тренування на Чернігівській лижній базі, яка була зруйнована російським бомбардуванням 19 березня.
На цій базі проводила тренування збірна України з біатлону, зростало молоде покоління перспективних біатлоністів, тепер вона перетворилась на розруху. Для окупантів немає різниці між військовими об‘єктами, спортивними базами, лікарнями та житловими будинками – вони руйнують все:
«Я була в Чернігові, прийшов тренер і почав говорити, що відбувається щось незрозуміле. Тож ми почали відразу стежити за новинами в інтернеті, побачили, що близько п’ятої ранку почався наступ російських військ. Коли ти постійно перебуваєш у спортивному середовищі, це дещо відриває від реальності, тож для нас це було трохи несподівано. Але я усвідомлювала, що більшість людей в Україні розуміли, що це може статися, попри те, що вірити в це ніхто не хотів.
Насамперед, ми пішли знімати готівку, усвідомлюючи те, що потрібно зробити певний запас їжі, якого у нас не було. Ми з тренером розділилися: я відстояла двогодинну чергу в банкомат, а він – за продуктами. Тому можна сказати, що у цьому плані нам пощастило, на все це могло б піти значно більше часу. Після цього ми повернулися на базу, зібрали речі і знесли їх відразу в підвал. Саме 24 лютого ще не було страшно через те, що нічого не було зрозуміло і ми думали, що все швидко закінчиться, бо війна в центрі Європи в 21-му столітті це абсурд, як на мене. Потім хотіли з тренером виїжджати машиною, але не вийшло».
В Інстаграмі Дар’ї можна побачити, в якому стані була машина, якою вони планували виїжджати з тренером – повністю розстріляна ворожою армією.
«Довелось шукати інші варіанти, врешті, виїжджали все ж машинами, з нами був ще один тренер зі своєю сім’єю й інші люди. Довелось ризикувати та їхати, не чекаючи «зеленого коридору», який також далеко не гарантував безпеку, просто, в певний момент відчули, що в Чернігові може статися другий Маріуполь. На щастя, ризик був виправданий – нам вдалось виїхати. Проїжджаючи через Тернопіль та Львів, ми дістались до Словенії – до Поклюки, де нас чудово прийняли».
Повертатися в Білорусь? Не варіант.
29 вересня 2017 року було підписано указ про присвоєння Дар’ї українського громадянства й з того часу вона почала освоюватись в Україні. До війни атлетка мешкала у Чернігові, де їй дуже подобалось, насамперед і через те, що місто розташоване на відстані 300 км від Новополоцька, де мешкають батьки спортсменки. Та в майбутньому вона планувала жити саме в Україні:
«З батьками я постійно була на зв’язку, скільки це було можливо, звісно, вони дуже переймалися, говорили повертатись в Білорусь, але на той момент це було також небезпечно. З одного боку, мені хотілося поїхати, а з іншого, я все ж таки хотіла продовжувати жити в Україні, тож в емоційному плані це було складне рішення, але в цьому випадку їхати в Білорусь не було сенсу».
Прірва у відносинах з російськими спортсменами
Від початку вторгнення рфії на нашу територію, більшість відомих українських діячів намагались достукатись до російського народу. Однак доволі швидко усвідомили наявність величезної прірви у ментальності двох націй. Правда була, є і буде лежати на поверхні, питання в тому, чи є бажання її побачити, тому Дар’я не стала витрачати час на переконання російських спортсменів у військових злочинах їхнього керівництва та армії:
«З російських спортсменів, з якими змагаємось на Кубку світу та Кубку IBU, ніхто не підтримував контактів і навіть не написав. Від білоруських колег по цеху підтримка була, за що я дуже вдячна, але особисто я нікому не писала: коли першочергове завдання – просто вижити, про це якось не думаєш. Загалом, я не бачила сенсу писати комусь особисто, я показувала правду в своїх соцмережах. Хто хотів її побачити і висловити свою позицію, зробив це, а хто вирішив закритися і відсторонитися, гадаючи, що це їх не стосується, залишиться один на один зі своїм вибором».
Спорт – не поза політикою
Міжнародний союз біатлоністів відсторонив російських та білоруських спортсменів від усіх турнірів під егідою IBU. Це рішення було ухвалено одноголосно. Більшість російських спортсменів відкрито підтримують війну в Україні. Блашко впевнена: в росії спорт вже давно не поза політикою. Між тим, колишня зірка біатлону Дар’я Домрачева дотримується думки, що відсторонення спортсменів, які проти війни є несправедливим.
«Від початку ці відсторонення здавались доволі дивними тому, що більшість спортсменів нічого не говорили, але на сьогоднішній день ситуація зовсім інша: ми бачимо, що багато спортсменів відкрито підтримують війну, викладаючи в соціальні мережі ворожі символи російських військ. Тож, я вважаю, що це правильне рішення, коли бачиш що це звірство підтримують, від цього стає справді моторошно. Ніхто не знає, що в людей на думці.
Спортсмен виступає на змаганнях, представляючи свою країну, показуючи її силу та потужність. Коли я виступала за Білорусь, більшість фанів не знали навіть, що існує така країна. Тому я можу сказати, що завдяки перемогам Даші Домрачевої, багато вболівальників дізнались де розташована Білорусь та асоціюють країну саме з нею, і це багато означає. Саме тому спорт не може бути поза політикою».
Біатлонна родина з Україною
На останніх трьох етапах Кубка світу з біатлону, атлети з усього світу об’єдналися у підтримці нашого народу. Ми бачили українські кольори чи не на кожному елементі екіпірування відомих біатлоністів. Дар’я Блашко розповідає, що ця підтримка відчувається досі, щоправда, для більшості наших біатлоністів спорт відійшов на другий план: хтось був під бомбардуваннями, а хтось пішов служити в ЗСУ, як лідер та капітан чоловічої збірної України Дмитро Підручний чи членкиня жіночої збірної Анастасія Меркушина.
«В біатлоні дуже багато спортсменів підтримують Україну, ми це бачили на останніх етапах Кубка світу, в яких ми уже не змогли брати участь через початок війни. Багато атлетів й сьогодні носить елементи української символіки на своїх спортивних гвинтівках та шапочках. Це означає, що більшість біатлоністів розуміють що війна ще не закінчилась, я гадаю, вони підтримують саме Україну.
Дмитро Підручний розповідав, що служити було не просто, хоч його й не відправляли на передову. Але ми дуже багато не спілкувались на цю тему, бо вона доволі непроста. Зараз Дмитро вже тренується практично в повному обсязі, потроху наздоганяє хлопців».
У кожного свій фронт
Якщо запитати в українця, яка в нього мрія, кожен відповість – якнайшвидша перемога у війні. Всі втомились, але ми маємо розуміти, що потрібна шалена самовіддача від кожного і в кожній сфері – країна має функціонувати. Тому, той хто може воювати – воює, хто може – лікує, спортсмени ж відстоюють честь нашої держави на змаганнях. У цьому переконана Дар’я Блашко:
«Дуже важливо кожному працювати на своєму фронті, бо це стосується всіх у світі, навіть тих, хто так не думає. Хочеться, аби війна вже скоріше закінчилась. Наші славні ЗСУ ніколи не здаються і борються до кінця, ми маємо робити те ж саме для цього, тому завжди намагаємось донатити для воїнів. Якщо є можливість допомагати, я з радістю це роблю. Коли ми приїхала в Поклюку, словенська гірськолижниця Ана Буцик запропонувала допомогти з екіпіруванням для спортсменів та важливіше було зібрати гуманітарну допомогу, яку ми разом з друзями Ани зібрали й відправили до Чернігова.
Зараз уже такої можливості немає: щоб організовано займатися волонтерством, потрібно віддати всього себе цій справі, не можна робити щось наполовину. Якщо відправити всіх на фронт, то країна і без війни швидко занепаде, тож кожен має займатися тим, в чому приносить найбільшу користь. Тому зараз я більш зосереджена на тренувальному процесі, хочеться гідно представляти Україну на міжнародній арені та показувати, що ми сильні».
Шалена мотивація перемагати для України
Коли відбувалися матчі кваліфікації на футбольний чемпіонат світу-2022 року, з кожною грою і перемогою наші воїни черпали все більше натхнення. На жаль, пройти до фінальної частини не вдалось, але збірна показувала чудовий футбол, віддавала всі сили, ще б трішки везіння і все б вийшло.
Є ще безліч історій, як ЗСУ вболівають за наших спортсменів на турнірах, як радіють перемогам. Це мотивує й Дар’ю Блашко та всю збірну України з біатлону:
«Я вважаю, що перемоги на спортивній арені дуже важливі, ми бачимо безліч відео, де люди просто перед екранами вболівають за своїх улюблених спортсменів, комусь це надає сил, додає впевненості та окриляє. Тож заради цього варто викладатися на максимум. Мене особисто це дуже мотивує, як і всю нашу команду, на тренуваннях викладаємось на всі 100 відсотків».
Підготовка до наступного сезону разом із чоловічою командою
Зараз українська біатлоністка перебуває в Італії, готуючись до літніх чемпіонату світу та чемпіонату України. Блашко тренується у складі чоловічої команди України:
«Загалом, мені потрібен був змагальний ритм на тренуваннях, щоб якнайкраще підготуватись до наступного сезону. Після закінчення сезону я виявила бажання тренуватись із Юраєм Санітрою (словаком, головним тренером чоловічої збірної України), який, незважаючи на ситуацію, вирішив продовжити працювати в Україні. Був такий варіант, що він міг би очолювати і чоловічу, і жіночу команди, але цього не сталося, проте, мені таки дозволили тренуватись із чоловіками. До зборів я тренувалась зі своїм тренером, із ним у нас була домовленість, що ми працюємо до Олімпіади-2022, а далі скільки це буде можливо. Зараз я вже не тренуюсь за його планом та він і досі мене дуже підтримує та дає поради.
Що стосується цілей на сезон, я думаю, буде вже зрозуміло на снігу. Тому що, лижоролери це одне, а лижі – інше: ніколи не вдається показувати однакові результати і там, і там. Тому, важко про щось говорити, в спорті все настільки непередбачувано. Але завжди хочеться показувати найкращі результати, для цього ми щодня працюємо з величезною самовіддачею».
Україна приречена на успіх
Дар’я розповідає, що з нетерпінням чекає на перемогу України і хоче насолоджуватись кожним моментом від перебування тут:
«На мою думку, після війни кожна країна стає сильнішою. Нещодавно бачила пост в соціальних мережах про те, чому наступне покоління українських спортсменів буде сильнішим. Зараз ми бачимо, в яких умовах спортсмени тренуються у Чернігові і це дуже загартовує. Всі дивуються, як країна може функціонувати, перебуваючи у війні вже 5 місяців і не знає скільки ще доведеться, та всі ми з нетерпінням чекаємо на Перемогу. Здається, що ось ще трішки, вона вже зовсім близько. Перемога подарує ще більшу свободу».
Ірина Циганок, членкиня АСЖУ
За підтримки IMS (International Media Support) ГС “Консорціум ветеранських організацій сходу”