Переговори не зупинять агресію росії проти України, а можуть лише її “поставити на паузу”. Російське військове вторгнення в Україну в лютому 2022 року після восьми років смертоносного «припинення вогню» чітко демонструє, що президент росії володимир путін не заспокоїться, поки його війська не захоплять Київ.
Опір України російському вторгненню свідчить, що українці не збираються здаватися. І цей конфлікт не може бути розв’язний, доки росією буде керувати “колективний путін”. Переговори аж ніяк не змінять позиції сторін. Вони можуть лише створити умови, за яких путін (або наступник путіна) здійснить заходи для накопичення сил для нового наступу на незалежність України.
Перш ніж тиснути на Україну, щоб вона попросила росію розпочати переговори, потрібно зрозуміти умови, які Україна може запропонувати росії, можливі ризики і, що більш важливо, ймовірність того, що “колективний путін” із запропоннваними умовами погодиться.
До того, як росіяни вкотре вторглися в Україну в лютому 2022 року, вони вже захопили Кримський півострів і частину Донецької та Луганської областей. Ніхто реально не збирався у росіян ці “територіальні придбання” відбирати силою. Але їм цього виявилося замало.
Пропонувати сьогодні путніу повернутися до ситуації, яка для нього є абсолютно неприйнятною, зважаючи, що він розпочав масове вторгнення в Україну, не є “порятунком обличчя”. Уявіть собі: Путін сидить на одному кінці довгого столу і з гордістю оголошує російському народу, що ціною понад 100.000 загиблих і скалічених росіян та дев’яти чи більше місяців економічної руйнації власної країни він забезпечив… майже те саме, що мав на початок вторгнення.
Така заява точно путіну “обличчя” не збереже. Через це, він, на такий результат не погодиться, якби цього не вимагали реалії. Неодноразові відмови кремля навіть розглядати можливість ведення переговорів в цьому напрямку є досить яскравим доказом на підтвердження цього висновку.
Щоб путін хоч якось “виправдав сподівання” він має продемонструвати (російському народу – ред.) величезні здобутки, які вимірювалися десятками тисяч квадратних кілометрів захопленої української території, назавжди приєднаної до рфії.
І навіть такий перебіг подій зовсім не гарантує, що “колективний путін” після цього піде на підписання будь-якого міцного довготривалого миру. Захід має бути чесним перед собою, своїм народом, а також перед українцями. Ціною за те, щоб «всадити путіна за стіл переговорів», дуже ймовірно, можуть бути тільки обіцянки йому поступитися значними українськими територіями. На якісь “незначні поступки” він просто не піде.
Важливо також нагадати, що повного затишшя на лінії розмежування не вдалося досягти навіть під час так званого «припинення вогню» з 2014 по 2022 роки. Російські війська протягом цього періоду здійснювали постійні обстріли українських позиції. Путін всі 8 років використовував російську військову присутність на Донбасі та на Криму, як важіль для тиску на офіційний Київ. Він постійно вимагав якихось додаткових поступок, вбивав клин в українську політику, відносини між Україною та Заходом, намагався розколоти українське суспільство з середини.
Заклики про доцільність переговорів України з позиції сили, поки її сили сьогодні перемагають, теж є помилковими.
Україна звільнила майже половину території, яку рашисти захопили після вторгнення в лютому 2022 року. Але росія все ще контролює більше половини території, яку вона незаконно окупувала. Україна має імпульс у цьому конфлікті, але точно не перевагу. Її позиція на переговорах сьогодні сильніша за ту, коли російські війська навально наступали на критично важливі міста. Але вона ще недостатньо сильна, щоб створити необхідні сприятливі умови для переговорів.
Прихильники переговорного процесу повинні чітко розуміти ще один ключовий момент — переговори на цій стадії конфлікту не дадуть росії додаткових територіальних поступок.
Путін оголосив про офіційне приєднання до Росії великих територій України, які він вже не контролює. Він може погодитися на припинення вогню, яке неофіційно визнає, що Україна може мати претензії на ці регіони. Але путін нізащо не погодиться на те, щоб добровільно підти із захоплених територій, які, як він стверджує, відтепер є частиною росії.
Російське підкріплення продовжує прибувти на ці території, на країни Заходу чікує холодна зима, яка, як сподівається путін, має зламає волю (Заходу – ред.) продовжувати підтримувати Україну. Конкретні дії путіна показують, що він все ще не вірить в те, що він програє цю війну, якщо вже не програв. Він впевнений що російські війська ще зможуть захопити нові території.
Саме звідси випливає наказ відновити наступ російських військ в Донецькій області. І за цих умов путін аж ніяк не піде на жодні поступки, які йому видаються абсолютно принизливими. Він не піде на виведення військ з окупованих теритрій та не відмовиться від територій, про анексію яких було так гучно оголошено (у вересні 2022 року – ред.). Припинення вогню зараз всього лише заморозить лінію рзмежування там, де зараз знаходяться війська.
Розуміння всього цього надзвичайно важливе, оскільки, навіть, після успіхів ЗСУ в західній частині Херсонської області, російські війська все ще продовжують окупацію стратегічно важливих районів України, росія і досі контролює Запорізьку атомну електростанцію — найбільшу в Україні.
Фредерік В. Каган, директор проекту «Критичні загрози» та старший науковий співробітник Американського інституту підприємництва.
Переклад статті “The Case Against Negotiations with Russia”, Frederick W. Kagan