Ваша заява, пане міністре, щодо петиції про демобілізацію тих, хто відслужив 1 рік: https://www.pravda.com.ua/news/2022/12/6/7379585/, – змусила відреагувати на неї ветеранів.
Як ви сказали: «Щодо демобілізації – уявіть собі, сьогодні у нас під багнетом близько мільйона людей. Уявіть, мільйон відпустити, мільйон набрати, а навчити їх, підготувати? Для мене це дуже дивно звучить, не розумію авторів цієї петиції».
Насправді, ті, хто були до вас – міністри оборони України, уряд, президенти, ВР повинні були забезпечити гідну оборону держави починаючи з 2014 року. Навчити, підготувати мільйон, два мільйона воїнів ЗСУ: і тоді не було би жахливого лютого 2022 року – на нас не наважилися би напасти.
Нагадуємо, пане міністре: війна з росією почалася 8 років тому, а 24 лютого 2022 року вона стала значно широкомасштабнішою та відкритою. Але так само, як і раніше, тільки ще більше – гинуть, отримують поранення воїни ЗСУ. І це люди – не роботи. Ми вже зараз маємо справу з великою психологічною та фізичною виснаженістю тих, хто навесні став до лав української армії протистояти агресору. Кількість «відказників» у підрозділах на фронті ви знаєте, сподіваємося, не з передач Арестовича і Фейгіна.
Як відомо, у 2014 році на початку АТО, було проведено 6 хвиль мобілізації: добровольці й мобілізовані поступово створили боєздатну армію, втримали фронт та врешті решт були демобілізовані. На зміну їм з часом прийшли у більшості контрактники – які навесні 2022 року й прийняли основний удар військ рф. Чомусь, не зважаючи на чисельні попередження наших закордонних партнерів про російську агресію, взимку 2022 року не була проведена а ні мобілізація, а ні розгортання ОР1 та ОР2, а ні сформовані в повному обсязі сили ТрО. В результаті за тиждень жаху й відчаю у лютому тисячі населених пунктів, мільйони наших громадян опинилися в окупації.
І тепер, через 10 місяців безперервних бойових дій, ми кожного дня на фронті зброєю та своєю кров’ю намагаємося повернути те, що було втрачено через відсутність готовності до війни керівництва нашої держави. Адже вся країна чула ці слова: про «шашлики у травні» і потім – від радника пана Єрмака «ми про**али».
Але ми віримо що ціллю цієї війни зараз не є утилізація на фронті сотень тисяч патріотів, які за покликом совісті пішли до ЗСУ захищати державу. Котрі тоді без зайвих роздумів залишили свої родини, роботу та рідні оселі, взяли зброю та навчилися воювати.
Бойові дії на фронті не зупиняються вже 10 місяців. Поразки змінюються перемогами, а відчай – натхненням. Не змінюються тільки солдати та офіцери, які воюють.
Згідно офіційним даним мобілізаційний ресурс нашої країни складає близько 6 млн. громадян. Ви кажете, що зараз під багнетом захищають державу в лавах ЗСУ, НГУ, ДПСУ та інших формувань, приблизно 1 млн. українців. Але ми нагадуємо: якщо путін об’явить загальну мобілізацію – то Україні прийдеться терміново навчати та підготовлювати ще сотні тисяч солдат і офіцерів. Чому наше майбутнє має залежати від волі московського деспота? Влада повинна нарешті передбачати й адекватно реагувати на потенційну небезпеку, створюючи вже зараз необхідний оперативний резерв військовослужбовців!
Тому ми вбачаєм завданням номер один для уряду, керманичів нашої держави проведення підготовки до поступової заміни, демобілізації з весни 2023 року тих, хто вже відслужив 1 рік – й проведення наступної хвилі мобілізації. Звільнені у запас стануть оперативним резервом, який може бути терміново призваний до ЗСУ за подальшою ескалацією війни. Паралельно необхідно створити всі умови для бійців, котрі готові будуть служити далі – за контрактом. Ми ж пропонуємо вам хоча б на місяць залишити теплий кабінет у Києві та пожити в окопах під Бахмутом та Кремінною: тоді краще нас зрозумієте.
Це наше послання з фронту – від колишніх менеджерів, вчителів, водіїв та артистів. В Україні не має кріпосного права. На заміну нам мають прийти інші громадяни і в першу чергу представники влади: міністри, депутати, чиновники – теж стати справжніми воїнами, що в будь-яку мить готові та вміють воювати, відстоюючи нашу свободу.
І тільки так ми можемо гарантувати те, що в майбутньому знову не почуємо: «ми про**али».
Голова ГС «Консорціум ветеранських організацій Сходу»
Павло Федоров