Будь-яка велика війна — це завжди діагноз існуючій системі безпеки у регіоні або й взагалі у світі. З першим залпом артилерії стає очевидним, що всі колишні угоди, союзи та домовленості канули в Лєту. З наступним залпом з‘являється розуміння необхідності пошуку нових концепцій миру, а отже й моделі системи колективної безпеки у регіоні, чи у світі.
Російсько-українська війна — не виняток. Вже у 2014-му році всім стало ясно, що більше не буде так, як було: неможливо й далі намагатися всидіти на двох стільцях, пройти крізь краплі зливи не змокнувши. Через це ще 8 років тому почався в‘ялий пошук нових концепцій міждержавних союзів та утворень, котрі б могли гарантувати відновлення та підтримання безпеки у регіоні. Однією з таких концепцій, дискусії та потуги навколо не вщухають і нині, є Міжмор‘я, або ж Інтермаріум.
До історії питання
Можна зауважити, що проект Міжмор‘я, або ж Інтермаріум, має польське коріння. Першим, хто запропонував ідею союзу «від моря до моря» був польсько-литовський князь Адам Чарторийський. Таким чином він вбачав можливість нейтралізувати експансивну політику тодішньої Російської Імперії, шляхом об‘єднання у федерацію народів, котрі проживають на території поміж Балтійським та Чорним морем. Проте ідеї Чарторийського не судилося втілитися.
Згодом, у 20-30-х роках минулого століття поляки знову звернулися до концепції Міжмор‘я. Проте цього разу не тільки вони. Та історична епоха ознаменувалась для Центрально-Східної Європи черговою загрозою з боку Росії, тепер — червоної. Відповідно, одним зі шляхів стримування радянської експансії бачився Балто-Чорноморський союз. Для поляків подібне об‘єднання вбачалося як фактична реінкарнація Речі Посполитої. Популярною у той час була ідея так званого «прометеїзму», суть якої полягала у відриві національних держав (України, Білорусі, Литви і тд.) від Росії та подальшого об‘єднання їх в одну федеративну структуру на чолі з Польщею. Активним послідовником цієї ідеї був Юзеф Пілсудський.
Крім польського, існував також український варіант Балто-Чорноморського союзу, котрий розробляли М. Міхновський, Ю. Липа та С. Рудницький. Згідно до їхнього бачення не йшлося про утворення фактично єдиної державної структури під чиїмось проводом, а лише про необхідність такого регіонального союзу.
У 1970-х Є. Гедройць та Ю. Мєрошевський запропонували концепцію Міжмор‘я як конфедерації незалежних держав: Польщі, України та Литви. Важливо зауважити, що сьогодні сліди саме цього варіанту ідеї Інтермаріуму можна прослідкувати у діяльності МЗС Польщі.
Крім цього, можна також зустріти проекти Міжмор‘я, котрі включають у себе такі країни, як Чехія, Хорватія, Румунія, Естонія та навіть Фінляндія.
Інтермаріум та сучасність
Після агресії Російської Федерації у 2014-му ідея Міжмор‘я почала приваблювати до себе погляди багатьох українських дослідників та політиків. Не буде помилкою зазначити, що симпатики Інтермаріуму у переважній більшості належать до націоналістично-консервативного сегменту. Оскільки потенційний союз розглядається не тільки як запорука колективної безпеки у регіоні, проте і як ідеологічно-світоглядна противага ліво-ліберальним тенденціям, що панують у країнах Західної Європи.
Примітно, що одразу ж після свого обрання на посаду нинішній президент Польщі Анджей Дуда заявив, що розглядає можливість створення партнерського блоку між державами Центральної та Східної Європи. А в Україні представниками Азовського руху навіть було проведено кілька конференцій Групи сприяння розбудові Балто-Чорноморського союзу.
Проте крім декларацій також відбулися й реальні кроки у напрямку поглиблення економічного, політичного, культурного та соціального співробітництва, результатом котрих стало утворення Люблінського трикутника — міждержавного альянсу Польщі, України та Литви. Також планувалося залучили до цього альянсу й Білорусь, котра від початку проявляла інтерес до такої співпраці, але остаточний дрейф у бік Росії нівелював подібну можливість.
Після повномасштабного вторгнення РФ саме Польща, Литва та країни Балтії можна назвати найвідданішими союзниками України. Значна військова допомога, турбота про українських біженців та всебічна міжнародна підтримка — це все не тому, що згадані держави повчають якийсь особливий сентимент до України, а тому, що всі розуміють необхідність взаємної підтримки перед лицем чергової загрози зі Сходу, задля забезпечення спільної безпеки.
Перспективи Балто-Чорноморського союзу
Перше, на що ми одразу звертаємо увагу, досліджуючи питання Міжмор‘я — це відсутність єдиної, чіткої та прописаної концепції, певна розмитість рамок потенційного проекту та навіть відсутність магістральної ідеї такого союзу.
На цьому акцентує Євген Магда, директор Інституту світової політики:
«Треба розуміти, що Міжмор‘я або Балто-Чорноморський союз на сьогоднішній момент не сформульований. Можна говорити, що є певне неформальне формулювання Люблінського трикутника і це важливо. Але треба розуміти також, що більшість країн Балто-Чорноморського союзу зараз «при ділі»: Росія тримає Білорусь в ОДКБ, Польща, країни Балтії і Румунія перебувають у НАТО та ЄС.
Тож для того, аби постало Міжмор‘я мають розвалитися НАТО та ЄС. Тож потрібно розуміти, що на сьогоднішній момент так питання не стоїть. Це питання може стояти тільки у випадку гіпотетичної перемоги РФ. Відповідно, у нас Міжмор‘я дуже сильно міфологізовано завдяки польському впливу попередніх років. З одного боку.
З іншого, коли говорять про концепцію Інтермаріуму, то зрозуміло, що це абсолютно не ті речі, які можна на сьогоднішній момент втілювати у життя. Польські амбіції багатьох людей у Старій Європі хвилюють, турбують та непокоять, але все одно не більше того».
Разом з цим наявні спільні виклики, деякі з котрих переросли у розряд загроз; а також повсюдна співпраця між державами регіону, яка, втім, не має ознак потенційного перетворення у повноцінний міждержавний союз. Ось що з цього приводу зазначає Ярослав Божко, голова центру політичних студій «Доктрина»:
«Передусім концепція Міжмор‘я зараз має дуже мало якихось предметних окреслень щодо безпекової архітектури. Особливо якщо ми намагаємось говорити про проекти поза НАТО, то очевидно, що наразі немає країни, яка була би локомотивом цієї безпеки всередині Міжмор‘я, своєрідним ключовим її донором.
Потенційно ключова засада, яка об’єднує такі регіональні блоки — це спільні інтереси перед викликами. Говорити про якісь цінності тут дещо неадекватно: політичні рішення в таких утвореннях походять від спільних реалістичних загроз і можливостей. В нинішньому ракурсі це противага домінуванню Парижу і Берліну всередині ЄС і спроба утворити спільний порядок денний для політики країн Центральної Європи».
Потенційне утворення Міжмор‘я неминуче викличе протиріччя між вже існуючим наддержавним утворенням — ЄС, а також міжнародним військовим блоком — НАТО, та можливим новим гравцем на геополітичній арені, що претендуватиме на роль своєрідного стабілізатора регіону та потужного гравця на економічному полі. Слушно з цього приводу зазначає Євген Магда:
«Зрозуміло, що існуюча модель міжнародної безпеки себе не виправдала — це правда. Але ЄС себе показав краще, ніж ми очікували, НАТО показало ж себе може трохи гірше, ніж ми очікували.
Але у будь-якому випадку уявити собі, що тамтешні виборці зараз підтримують вихід з НАТО та ЄС… Я не вірю в таку ситуацію. Тому Міжмор‘я — це швидше концепт міжвоєнного періоду, коли був різний набір двосторонніх гарантій та інших, але ми бачили, що вони не спрацювали з Чехословаччиною у 1938-му році, вони не спрацювали з Польщею у 1939-му. І зараз ми також не маємо собі створювати зайвих ілюзій.
Я думаю, що Україна має достатньо чітко розуміти, що під час війни з РФ вона не стане членом НАТО та ЄС. Взагалі. Вона має з одного боку розвивати неформальні союзи накшталт Люблінського трикутника, і вибудовувати систему зв‘язків, які максимально ефективно працюють, проте припускати, що ми переможемо Росію і всі будуть з нами рахуватися — це дещо наївний підхід, я думаю, що його треба позбавлятися».
Ярослав Божко також скептично ставиться до потенціалу Міжмор‘я, та допускає існування цього проекту виключно як можливого об‘єднання держав, що матиме місце всередині організму ЄС:
«В нинішніх умовах ЄС значною мірою тримається на сильних позиціях, спираючись на розподіл коштів від багатших держав до бідніших. В ракурсі Міжмор‘я цих донорів ми не бачимо. Міжмор’я буде вигідним країнам всередині ЄС для координації регіональних інтересів.
Все залежить від прикладного змісту, який туди вкладають. Наразі об’єктивно сама концепція лише розробляється, але ідея буде існувати настільки, наскільки актуальним є прагнення країн Центральної Європи просувати своє бачення наразі всередині умов, що існують в ЄС. Ослаблення ЄС може дати інше прочитання, яке буде залежати від ситуації».
Дуже практичне та тверезе бачення перспектив Інтрмаруму висловив також Юрій Корсунов, депутат Харківської міської ради, секретар ГО “Спілка ветеранів АТО”. Зараз він бере активну участь у бойових діях під Бахмутом у складі підрозділів ТрО. Пан Юрій закликає прагматично оцінювати ситуацію та враховувати реальні фактори, котрими керуються у своїй зовнішній політиці світові держави:
«Ідея об’єднати дружні країни від Балтики до Чорного моря виникла достатньо давно. Шлях «із варягів в греки» був прокладений ще у часи Київської Русі. Це було вигідно з економічного, політичного, військового та культурного боку. Тому об’єднати країни по цій осі в політичну структуру намагалися як в давні часи та і зараз.
Враховуючи об’єктивну реальність, яка склалася після початку збройної агресії проти України очевидно, що існуючи союзи такі як ЄС та НАТО не виправдовують покладені на них сподівання. У складі цих спілок є країни, які наполегливо та всебічно допомагаю нам, а є ті що не вважають стосунки з Україною пріоритетним напрямком й не прагнуть рухатися до всебічного зближення.
На сьогоднішній день на теренах Європи найбільш дружніми до нас є Велика Британія, країни Балтії, Польща, Чехія, Молдова, Румунія, Турція. Вони допомагають нам зброєю, технологіями, гуманітарними проєктами. Так, розуміння, що ми зупинили ворога, який рухався і в їх бік додатково стимулює їх до активних дій.
Крім того розуміння, що наближення до нас дає зиск й не тільки в оборонних програмах, а й має потужні економічні перспективи. Друзі перевіряються в біді. І перемога буде спільним досягненням з подальшими здобутками».
У підсумку проект Міжмор‘я наразі залишається тільки ситуативним нетривким альянсом, котрий навряд чи має потенціал перетворитися у стабільну міждержавну структуру та гарантувати безпеку регіону. Попри недосконалість існуючих міждержавних союзів та об‘єднань, вони все ж залишаються якщо не найефективнішим, то найвпливовішим чинником на міжнародній арені, з яким все таки необхідно рахуватися. Інтермаріум же чекатиме свого часу — у світі, що так стрімко змінюється неможливо спрогнозувати, що нас всіх очікує завтра.
Олександр Смаглюк.