Нещодавно соцмережами прокотилась хвиля критики військової медичної системи. Її збурив допис Мирослава Отковича, присвячений пекельній бюрократії, котра панує у військових шпиталях.
Втім, бюрократія — це лише вершина айсбергу. Ми зібрали кілька показових історій, котрі описують різні аспекти діяльності військової медичної системи. Військовослужбовці, які поділились своїм досвідом, побажали залишитись інкогніто.
Наведені нижче розповіді — це симптоми хвороби, від котрої знемагає організм вітчизняної медичної системи вже давно. І замість лікування «лікарі» з високих кабінетів тільки зажурено хитають головами…
Першою у нашому матеріалі є лаконічна історія, що ілюструє загальне відношення до хворих у військових медзакладах – по відношенню до військовослужбовця, який під час виконання бойового завдання отримав контузію:
«Контузію отримав ще минулого року. До лікаря дісталися тільки за тиждень. Звернувся у харківський шпиталь на вул. Культури (Військово-медичний клінічний центр Північного регіону, — прим. ред.), там зробив МРТ. Написали, що нічого не виявлено, ніяких пошкоджень. Хоча всі симптоми збереглися: втрата пам‘яті, хронічна втома, та інші ознаки контузії. Командуванню доповідав, зокрема начальнику медслужби. Також їздив у військовий шпиталь у Краматорськ. Там сходив до ЛОРа. Він мені помазав вушко і сказав, що все круто. Це вже було за два тижні після поранення».
На відсутність комплексного підходу до лікування та відновлення здоров‘я розповідає військовослужбовець, який також зіткнувся з цим явищем у медзакладах Харкова:
«Вибухова травма. Все було зафіксовано, після чого мене доставили у Лиман, склали форму 100 (Довідка про обставини травми: поранення, контузiї, калiцтва,— прим. ред.), і з Лиману вже відправили у Краматорськ. У формі 100 позначили пошкодження голови. Мене доставили у медзаклад з цим діагнозом, а там вже фіксували всі скарги, які були. От зараз хірург виписав направлення на консультацію “в Сітенка” (Інститут патології хребта та суглобів імені професора М. І. Ситенка Національної академії медичних наук України, — прим. ред.), бо виявили рентгенівський знімок з підписом «неконсолідований перелом правого надколінника багатоуламковий». Це тільки через пів місяця додивились, що такий опис був, і відразу дали направлення “до Сітенка” на консультацію.
Що мене найбільше бісить у цьому всьому. От ти приходиш, наприклад, у тебе є перелік захворювань, які, припустим, пов‘язані між собою, і які потрібно одночасно лікувати. Але у нас так не роблять: спочатку “лічать одне”, а вже потім – все інше. Приведу приклад, є проблеми з головою: втрата пам‘яті і постійний біль, крім того відбувається оніміння руки і біль у шийному відділі хребта. І все, крім голови, лікарям не цікаво. А воно ж потім вилазить. Це у Харкові так.
У Хмельницькому, в госпіталі ветеранів війни, навпаки, все ідеально — двічі на день у палату заходить главлікар і питає – чи все у порядку: як справи?, як годують?, як лікують? По чотири рази на день заходить лікар, який лікує і заввідділу. Бо вони турбуються, щоб лікування проходило добре, щоб всього вистачало. А тут, у Харкові, — все навпаки.
В мене друг є, якому під Лиманом фалангу пальця відірвало. Але крім того ще він контузію отримав серйозну – поблизу міна розірвалась. Він зараз у госпіталі, каже мені: – Я не пам‘ятаю взагалі нічого, не розумію, що відбувається. Тобто він втрачає пам‘ять дуже часто. Його відправили до невропатолога. Він прийшов, а йому невропатолог каже: «Що ви лікуєте, пальця? От як заросте палець, тоді приходьте до мене»…
Наступною є історія військовослужбовця, котрий на власному досвіді порівнює ставлення до пацієнтів з боку керівництва, персоналу та інших працівників у військових медичних закладах, та у цивільних:
«Ваші вікові зміни не є критичними для нашого керівництва», — це мені сказав терапевт у госпіталі, і так скромно потупив очі. П****ц. І виписують з формулюванням: «Виписаний з покращеннями». Покращення! Тобто вони не лікують, а намагаються досягти “покращення”. Вона (лікар) каже: «От бачите: ви поступили із 180, а зараз у Вас 160». Просто шок. І головне, що ти нічого не можеш зробити — ти кріпак! Вони навіть між собою так нас називають. Справді. Хлопці розповідали, як командир запитував у когось з начальства госпіталя: «Ну що там, як мої кріпаки?». Ти розумієш?
Я потрапив у госпіталь з контузією та осколковим пораненням. Але у госпіталі я якось втратив форму 100. Але то таке — то папірець необхідний тільки для виплат. У мене ж є виписка, де записано, що у мене осколкове поранення, що хірург мені шви знімав, і все таке. Хоча і форма 100 у мене була. Ще розслідування було, заповнювали якісь документи…
Тобто я отримав вибухову травму з осколковим пораненням, тоді потрапив у госпіталь. Крім того у мене ж тиск і стенокардія. Більше того — у мене приступ був стенокардії. Щоб ви розуміли як воно – це ніби на груди тобі стають всією вагою і тиснуть. І я приїхав у санчастину, мені поміряли тиск, а він — 170. А тоді я в госпіталь. Терапевт почитав виписку і каже: «Який тиск, у вас же вибухова травма. Вам до невролога треба». Я прийшов, а там же черга… Я просидів день у черзі, після того наступний день простояв. А там і сісти немає де, а в мене ще й проблеми з попереком… Повернувся я в санчастину, і сказав, що з таким лікуванням просто помру у черзі.
У мене ж у виписці ще ішемічну хворобу серця записали. І вісім ліків для її лікування! І те, що у мене там написано — мені повинні давати. Але вони ж не кладуть у цивільні лікарні і не дають направлення на МРТ, бо все це платно! По УБД безкоштовно лікують, навіть у цивільних лікарнях, але якби у мене не було УБД, то я б все те купляв сам. Якщо ж я це все не куплю, то мене мають забезпечити цими ліками. При чому ж написано: кожного дня зранку і ввечері від тиску і якісь ліки, які проти стенокардії — три місяці, з подальшим обстеженням у терапевта. Це написано у виписці з Краматорського госпіталя. Але ж ні!
У підсумку по неврології мене взагалі не лікували: тільки годували вітамінами і кололи магнезію. Після того я лежав ще у цивільній лікарні. Там зовсім інше відношення. Хоч там і не годують, бо нема фінансування, але ж відношення інше! Ніхто ні за що грошей не брав. Кажуть: «Він воював, нас захищав, а я буду з нього гроші брати!». Це ж по-людськи, порівняно з військовими госпіталями.
І це я ще не закінчив процес. Ще попереду виписка і т.п.»
Наступний наведений випадок є особливо кричущим. Замість того, аби отримати необхідну допомогу військовослужбовець, котрий поділився цією історією, фактично його позбувся. Щось тутдодавати і коментувати — марно, краще прочитайте самі:
«У березні я звернувся до лікаря, оскільки перемерз. Виявилося, що у мене двостороннє запалення легенів. І не просто запалення, а плевральне. Я звернувся до нашого медика, вона мене послухала, і каже: «Я нічого страшного тут не бачу і не чую». Сказала, що антибіотиків у неї немає, і нічого не дала мені. У підсумку я не міг спати. Як тільки я лягав, то починав задихатися. Після цього я вже звернувся до лікаря знову, але з претензією, що як це так — нічого страшного не знаходите. Це коли я помру, то будете знаходити вже, при розтині?
Тоді мене завезли у лікарню, де мені зробили рентген. Я туди їхав просто щоб таблетки взяти, бо ті, що у мене були я давно випив. А я ж пив таблетки, і нічого — тільки гірше ставало. У лікарні лікар каже: «Ви що там з глузду з’їхали — у нього двостороннє запалення легень, при чому плевральне, у нього вже рідина у легенях почала накопичуватися!». Одним словом, мене одразу ж положили під крапельниці. Потім мені відчали рідину, все нормалізувалося: температура у нормі, рентген також.
Мене відправили назад у частину. Потім було все добре-добре, а тоді нас перекинули у місто З., і мені знову стало зле. Тобто мабуть не долікували: рідину відкачали і відразу відпустили. Ну як можна двостороннє запалення легень, ще й плевральне, вилікувати за один день? Це ж маячня. Навіть за два тижні. Це місяцями лікується…
Я знову пішов до лікаря. Він сказав, що точно не знає, але напевно у мене там все серйозно. Тоді пішов у лікарню міста З., де вони зробили рентген, і за голову схопилися. У підсумку — в мене відкачали два літри рідини. Почали лікувати знову. Через тиждень ще три літри відкачали. Уявляєте?
Тоді вирішили відправити відкачану рідину, щоб її перевірили на туберкульоз. Її відправили у місцевий тубдиспансер. Аналізи показали, що туберкульозу у мене немає. Але лікарі вирішили, що ці аналізи не правильні, і мене треба відправити у тубдиспансер міста П.
Наступного дня мене о 5 ранку відправили у місто П. У диспансер мене доправили під військовим конвоєм, і там залишили. Беруть аналізи, результат через три дні показує, що туберкульозу у мене немає. Але мені кажуть: «Якщо ви уже три дні були серед туберкульозників, спали в загальній палаті, то ви могли і заразитися. Тому ви повинні пройти курс лікування».
А там повний п****ц. Навіть не хочу і згадувати. Ну хто лежить у тубдиспансерах? Проститутки, колишні зеки, бомжи — одні маргінали. Там і з сифілісом ходять, і зі СНІДом, і з гепатитом “А”. Там страшні речі. Звідти щотижня по два трупи виносять. При чому там ходять всі як бомжі — для них це за щастя, бо є дах над головою, годують, лікують. Їм там по-кайфу, а я був у шоці від того всього.
Отже лікували мене, лікували, а там же такі таблетки… Коротше, і печінка тепер у мене не в порядку, гепатит також почався, суглоби не працюють, болять, нирки… Тобто все, що можна було угробити — угробили. І серце просто почало не витримувати.
Тоді мене відвезли в обласну лікарню. І там лікар сказав, що у мене все через серце. Після цього відправили у місто Х. Тут вже сказали, що підозрюють, що у мене може бути онкологія. Оскільки той курс лікування, який я пройшов, мав би вбити не те що туберкульозну палочку, а й людину в якій та паличка знаходилась.
Взяли на аналіз плевру. Також відправили у кардіологію, в обласну лікарню. Там зробили аналізи і сказали, що ніякий це не туберкульоз, а серце. Це так співпало запалення легень і проблеми із сердцем. А рідина, яку постійно відкачують — це не через проблеми з легенями, а через проблеми із серцем.
У підсумку: немає у мене ні туберкульозу, ні онкології, а проблеми з серцем.
З таким діагнозом, мені сказали, що служити не можу, і треба звільнитися. І я звільнився. Зараз серце все гірше і гірше, бо ж ніхто мені серце не лікував. Зараз от був приступ, і я потрапив у реанімацію. Всі ліки – все за свої гроші…
А все через що? Через невірний діагноз. У мене, до речі, є всі виписки, всі документи, я вам можу назвати всі прізвища, хто які діагнози ставив і коли».
І це лише кілька з тих десятків історій, які нам розповіли. І таких “історій” навіть не сотні, а десятки тисяч. І їх кількість збільшується щодня, ризикуючи однієї миті зійти катастрофічною лавиною, ставши клопотом не лише хворим.
Щоб цього не допустити — необхідно впливати на ситуацію вже зараз. Як, наприклад, намагаються це робити громадські організації ветеранів та волонтерів, які об’єдналися у справі вирішення проблематики лікування та медичного обслуговування військовослужбовців. Ними було подано запит на ім‘я міністра оборони з метою з‘ясувати, чи вживаються заходи щодо виправлення ситуації, і які саме?
Голова ГО “АСТ” медіа експерт, воєнна журналістка Ольга Гужва, котра є одним із підписантів звернення, прокоментувала ситуацію наступним чином:
«Військовослужбовці повинні відчувати повагу до себе в усіх взаємовідносинах, що виникають, у взаємодіях бійців з державою. Ті, хто отримали поранення при виконанні бойових завдань не повинні стикатися з купою проблем як при оформленні та лікуванні так і після. Важливо створити спільно дієвий діалог і вибудувати сталу систему надання медичних послуг та реабілітації, зі зрозумілими комфортними інструкціями та алгоритмами дій для військовослужбовців.
До аудиту та розробки й впровадження змін треба залучити безпосередньо ветеранські та волонтерські організації, які знають цю проблему зсередини і найбільш зацікавлені у впровадженні сталого механізму змін, та готові до конструктивного діалогу».
Загалом, до міноборони останнім часом так багато запитань, на які є так мало відповідей. Сподіваємося, що відповідь хоча б на запит буде надано найближчим часом.
Автор статті: Борис Калита.
За підтримки IMS (International Media Support) ГС “Консорціум ветеранських організацій сходу”