За підсумками телефонної розмови президента США Джа Байдена та канцлера Німеччини Олафа Шольца 05.01.2023 року була оприлюднена офіційна заява про надання бундесвером ще однієї батареї ППО «Patriot». Ця гарна новина в свою чергу в котре знову підіймає питання про існуючі обмеження у постачаннях зброї Україні. Якщо брати ширше – взагалі, про ті можливі результати війни, які розглядають наші західні партнери.
Давайте оглянемося назад. У кінці листопаду 2022 року канцлер Німеччини Олаф Шольц, відповідаючи на питання щодо російсько-української війни, відмітив, що «Росія не тільки не повинна перемогти у цій війні (з Україною), але вона її вже не виграє».
На перший погляд, це достатньо нейтральна політична заява. Але зауважимо, що дуже коректні у висловах німецькі політики вищого рівня зазвичай чітко формулюють своє бачення майбутнього Європи. Крім того, ця заява пролунала під час конференції партії СДПГ у Котбусі (федеральна земля Бранденбург) – і, судячи за все, є узгодженою та ретельно прорахованою програмною заявою правлячої зараз в Німеччині партії.
Вона складається в першу чергу з донесення до володарів Кремля меседжу щодо неможливості прийняття тепер російських правил гри – які до цього протягом десятиліть були схвалені політичною та бізнес елітами Німеччини.
Не треба бути астрономом, щоб прослідкувати: траєкторія пост-урядової кар’єри колишнього канцлера ФРН Герхарда Шрєдера наочно вказує «чорну діру» сучасної Європи. Ця «чорна діра» корупцією та шаленими нафтогазовими грошима наполегливо втягувала в свою орбіту і малі, і великі зірки на політичному небосхилі багатьох країн. І на жаль, не кров та страждання українських громадян примушують зараз правлячі кола Старої Європи шукати принципово новий – але все ж таки практичний і безпечний для них вихід із ситуація, яка склалася.
Примушує їх це робити розуміння відсутності контролю над тим, що відбувається на дні Балтійського моря.
Величезний бізнес, який був започаткований Шрєдером та Путіним, майже водночас перестав існувати. Слід нагадати, що вони практично одночасно прийшли до влади в своїх країнах більше ніж 20 років тому. Ставка, що була тоді зроблена на дешеві російські енергоресурси – а також на певні сегменти німецької промисловості, які розквітлі завдяки цьому, тепер бита. Взаємовигідна співпраця з Росією нарешті поставлена на паузу, а її майбутнє під великим питанням.
Тож фізичний підрив Nord Steam на дні Балтійського моря зробив для цього більше, ніж яскраві репортажі про зруйновані будинки й вбитих людей в німецьких ЗМІ. І більше – ніж багатосторінкові звіти в бундестазі щодо жахів московської агресії в Україні.
Детально розплановане бізнес-партнерство, яке не змогла зупинити а ні війна в Грузії у 2008 р., а ні війна в Україні в 2014 р. – добігло нарешті до свого логічного кінця. На дні Балтійського моря залишаються рештки вже безсилого Левіафана, що загрожував проковтнути Європу. Нові обставини об’єктивно визнані непереборними й майже повністю з часом змінять політичний ландшафт в ФРН. Дана «перебудова» буде, як це притаманне ґрунтовним німцям – поступова й повільна, але послідовна й безповоротна. І осягнення цього, нарешті, вже поширюється в Німеччині.
Екс-канцлер ФРН Ангела Меркель на початку грудня 2022 року в інтерв’ю газеті Die Zeit нарешті фактично і назвала причини війни: « … Вона (Україна) хотіла, щоб газ йшов через її територію, а не через Балтійське море …»
Німеччина: зміни вже відбулися.
Свідоцтвом цього є позив найбільшого покупця російського газу в Німеччині – компанії Uniper до «Газпрому». Новина про це вийшла майже одночасно із вищезазначеною заявою Олафа Шольца на партійній конференції в Котбусі. Німці наполягають на відшкодуванні збитків, які вони недоотримають внаслідок припинення постачання газу по Nord Steam: станом на зараз вони були оцінені близько 12 млрд. євро. Але і це все ще не все – до кінця 2024 року сума буде пропорційне збільшуватися в рази з огляду на об’єми неотриманого газу.
Колосальні фінансові вимоги, зазначені в позові – далеко не остаточні. Крім «Uniper» з Москвою працювала ціла низка інших компаній, які мають дбати теж щодо збереження як власних грошей, так і грошей інвесторів. Відлив почався і він означає, що повернення до минулого вже не буде: капітал – як фінансовий, так і політичний, отриманий на співробітництві з руськими, тепер токсичний. Він має поволі перетікати у інші, не такі криваві, тихі гавані.
Історія здебільшого циклічна.
Майбутнє енергетичної системи Європи, що планували розвивати на дешевому російському газі, вимагало інвестування грандіозного капіталу у відповідну логістику трубопроводів. А ще, як здавалося тоді, воно вимагало існування нерозривного зв’язку – і трубою, і політикою з Росією. Але ці обставини не стали індульгенцією для наступного кривавої війни чергового московського тірана. Одні й ті самі геополітичні рівняння, врешті решт – при тверезому оцінюванні їх європейськими політиками, і через століття мають ті ж самі рішення.
Маємо нагадати обставини, за якими практично півтисячоліття тому, в 1560 р. на великому імперському рейхстазі у Шпайєрі була заборонена торгівля з Московською державою всіх німецьких міст і князівств.
У 1558 році Московія без офіційного оголошення війни напала на країни Прибалтики (Лівонську конфедерацію). У наступних роках ця Лівонська війна продовжувалася і далі – не зважаючи на чисельні звернення щодо її припинення до московського царя Івана Жаха від правителів багатьох європейських країн. Між тим під час війни, як виявилося, бізнес з Московією і торгівельних міст Ганзи, і деяких німецьких князівств, продовжував набирати обороти. Скарги на те, що така торгівля підсилює московського агресора та призведе до того, що він у майбутньому буде діяти ще більш зухвало – не бралися до уваги. Рішення тогочасної Європейської Ради – рейхстагу, теж не виконувалося. Хоча дедалі чіткіше ставало зрозумілим, що внаслідок цього Московія може повністю зруйнувати європейський порядок та стати домінуючою силою на континенті.
Саме тому в перебігу подій нарешті прийняв участь і імператор Священної римської імперії Фердинанд І. Своїм указом від 26 листопада 1561 року він підтвердив рішення шпайєрського рейхстагу, заборонивши всім підданим імперії зноситись з московітами, доставляти їм зброю і провіант. Імператор звернувся з листами до англійського, іспанського, шведського, данського та інших монархів з проханням припинити зносини з Москвою, оскільки тим самим вони готують собі «страшного суперника» на Балтиці.
Як це зазвичай буває – звичайно не всі правителі та приватні особи, підприємці відразу усвідомили небезпеку й прийняли нові умови. Однак поволі механізм санкцій та обмежень запрацював. Лівонська війна продовжувалася ще 20 років, але Московія, поступово знесилена та майже повністю ізольована, її програла. Землі розореної Лівонської конфедерації були ж розподілені Річчю Посполитою, Швецією та Данією. І між Нарвою та Іван-городом (основними торгівельними портами, з-за яких в принципі і почалася війна), на століття вперед пройшов кордон Європи та Московії.
Звичайно, канцлер Олаф Шольц не імператор Священної Римської імперії. Але розуміння спільної мети європейських держав – не допустити перемоги й наступного домінування Московії на континенті, врешті решт знову перемагає бізнес-інтереси окремих країн та політичних кланів.
Найважливіше, що має з цього історичного уроку зрозуміти українська еліта, слідкуючи за завжди чіткими формулюваннями німецьких лідерів: в перемозі України зацікавлені тільки ми. Отже для нас стає дедалі яснішим: необхідні танки, літаки та далекосяжні ракети – це все ми маємо втілювати самостійно.
Адже перемога не любить тих, хто очікує її з протягнутою рукою
Автор: Борис Калита
Матеріал підготовлено за підтримки IMS (International Media Support) та ГС “Консорціум ветеранських організацій сходу”