Дійсність завжди вносить свої корективи у картину світу, що здається вже остаточно сформувалася у свідомості народу. Війна із непримиреним ворогом – «братнім народом», завдяки останнім подіям набуває нових вимірів.
Безвідносно того, наскільки є підтвердженими ті звинувачення, які роздаються все частіше та частіше в мас-медіа щодо оточення пана міністра оборони – вогонь є. Дим та сморід від подій, що ненаочні та незрозумілі абсолютній частині українського суспільства, вказує про наявність певних зіткнень інтересів у найвищих колах влади. Навіть на рівні міждержавних відносин. Бо не є секретом те, що бюджет України станом на зараз близько на половину складається з міжнародної фінансової допомоги. І це відбувається під час війни – тоді, коли єдність необхідна як ніколи.
Але довга відсутність очікуваних перемог на полі бою так часто обертається пошуком винуватців цього. Зазвичай вони знаходяться у тилу – бо там важко сховати людину за яскравою обгорткою героя. Ще легше це зробити, якщо ці персони і взагалі на героїв не сильно схожі.
Богдан Хмельницький – тво директора Департаменту державних закупівель міністерства оборони України (вже звільнений). Джерело: news.meta.ua
Як кажуть у цивілізованому світі: перевірку звинувачень та обставини будуть проводити силові органи, а остаточну крапку на цьому має поставити суд.
При всьому тому, практично через рік після початку широкомасштабної агресії рф, у весь ріст постає питання щодо кадрової політики міністра оборони Олексія Резнікова. Ширше – взагалі комплексу так званих «соціальних ліфтів» в Україні. Ми можемо переконатися – як вони чудово діють, наприклад, для Хмельницького, Шаповалова, Лієва та ще інших, багатьох, поки не відомих особистостей.
З точки зору пересічних ветеранів російсько-української війни (яка вже триває 9 рік) назріло питання:
– Чи знаходяться в міністерстві оборони України посади для військовослужбовців, які своєю службою у 2014-2022 роках змогли довести свою вірність державі?
Нагадуємо, що станом на початок 2022 року в Україні нараховувалося близько 400 тисяч учасників АТО. Логічним і цілком доречним для нашої держави виглядає політика просування цих людей на усі щаблі державної структури – адже вони і були, і є запорукою її існування. Такий «соціальний ліфт» в Ізраїлі, Турції, Швейцарії переслідує головну ціль – забезпечення збереження державності в умовах постійних військових загроз. Крім того, він створює передумови практично «військової» дисципліни в державному бюрократичному апарату.
На жаль, в Україні це не відбувається.
Чи є в Україні кадровий резерв з військовослужбовців: учасників АТО, а тепер і учасників війни за незалежність – які мають першочергове чи позачергове право на зайняття державних посад? Хтось про нього чув?
Якщо при президентові Порошенкові стосовно цього йшли хоча б тихі розмови, то зараз, на фоні величезної війни, великих втрат, героїзму військових – ця тема огорнута мовчанням.
Те, що міністр оборони Олексій Резніков назвав у серпні 2022 року красивим словом «розумна мілітаризація» – виявилося порожньою бульбашкою. Реальних дій за цим не послідкувало. Навпаки, ми спостерігаємо існуючий стан справ: черговий гучний скандал підіймає до світла прізвища високопосадовців з міністерства оборони, кожний з яких не був на війні, не має уявлення що вона таке, не ховав своїх побратимів. Чи крали вони гроші, чи наживалися на війні – будуть встановлювати відповідні органи, але принцип формування уряду, співробітників міністерств, усіх державних служб за 8 років війни не змінний. І теж саме повністю правильно і по відношенню до депутатів: з більше ніж чотирьохсот депутатів захищати Україну відправилось тільки 2. На запитання стосовно дітей депутатів, які стали до лав ЗСУ – взагалі не надійшло відповіді.
Не змінилася свідомість української еліти і значної частини нашого народу. Вони не сприйняли у 2014 році і не хочуть сприймати зараз: існування країни залежить від боєздатності ЗСУ та готовості до війни її громадян.
Олександр Лієв – т.в.о. керівника департамента військово-технічної політики, розвитку озброєння міноборони України (вже звільнений). Джерело: pravda.com.ua
Пропозиція пана Резнікова за програмою «розумна мілітаризація» щодо відбору на державну службу, котрий треба робити на основі обов’язкового проходження військової служби, залишається фантазією.
У сухому залишку же зараз є:
- Закон 8271 про підсилення відповідальності військовослужбовців;
- Підсилена мобілізація, що іноді переходить усі розумні межі;
- Бронь від мобілізації для чиновників;
- І, головне – сама ця московська система, заснована на кумовстві та гешефтах близьким та рідним.
Чому ми тоді дивуємося тому положенню, в якому ми знаходимося?
У країні, що веде війну за незалежність, полки державних посадовців в тилу виконують зрозумілі їм ролі, займаються добре усім відомими темними справами і немає різниці – який вже рік йде війна. Вони не дуже соромляться їздити на нових мерседесах, жити у великих розкішних будинках та носити дорогі годинники – поки палкі патріоти гинуть в окопах на фронті.
Несправедливість цієї системи просто зашкалює. Вона потребує негайних кардинальних змін: адже і патріоти теж потроху закінчуються.
А разом із ними закінчується і Державність.
Автор: Дмитро Петрівець