Війна в Україні поставила перед суспільством та державою низку завдань, котрі потребують негайного та відповідального вирішення. Одним з таких є необхідність віднайти баланс між свободою слова та цензурою, й врегулювати цю проблему.
Саме зараз все частіше у публічній площині виникає тема доцільності поширеннятієї чи іншої інформації, що безпосередньо чи опосередковано стосується бойових дій. Особливо загострилась ця проблема нещодавно – після скандалу навколопублікації Юрієм Бутусовим відео, на котрому бійці 47-ї бригади ЗСУ зазнали мінно-вибухового ураження у ході виконання бойового завдання.
Одразу ж після публікації це відео викликало серйозний резонанс, котрий призвів до різкої реакції з боку військовослужбовці 47-ї бригади Валерія Маркуса, котрий у жорсткій формі закликав Бутусова видалити відео. Після цього відео було видалено.
Чи є це прикладом цензури в умовах воєнного стану? Швидше за все – так, оскільки за визначенням цензура – це заборона або перешкоджання поширенню інформації.
Такий факт в описаній ситуації наявний, тому цей випадок можна назвати цензурою.
Наведена вище ситуація – найбільш свіжий приклад проявлення цензури станом на цей час. І хоч точного підрахунку ніхто не веде, проте можна впевнено стверджувати, що за час дії воєнного стану чи не кожен журналіст чи навіть блогерстикався з цензурою. Про що це свідчить? Тільки про те, що обмеження щодо поширення тієї чи іншої інформації – це неодмінний атрибут будь-якого збройного конфлікту. Вторгнення РФ в Україну – не виключення.
Проте рамки цензури не є строго та остаточно визначеними. Більше того, інколи дуже важко визначити: що підлягає цензуруванню, а що – ні.
Конституція забороняє цензуру в Україні (ст. 15), проте згідно до наказу Головнокомандувача ЗСУ від 03 березня 2022 року № 73 “Про організацію взаємодії між Збройними Силами України, іншими складовими сил оборони та представниками засобів масової інформації на час дії правового режиму воєнного стану” окрім іншого затверджено перелік інформації, розголошення якої може призвести до обізнаності противника про дії Збройних Сил України, інших складових сил оборони, негативно вплинути на хід виконання завдань за призначенням під час дії правового режиму воєнного стану.
Цей наказ одразу після публікації спричинив хвилю незадоволення у середовищі журналістів та представників громадянського суспільства. Виникли запитання щодо тлумачення визначень, невизначеностей щодо допуску журналістів у райони бойових дій та зонування територій, де ведуться бойові дії.
Медіаексперт та юрист ГО “Платформа прав людини” Євген Воробйов зазначав щодо наказу № 73:
“Наприклад, пункт щодо інформації, яка не підлягає розголошенню. Немає чіткого визначення, що саме журналістам забороняють поширювати. Ми направляли відповідні звернення авторам наказу, питали, що мається на увазі, бо в наказі немає будь-якого визначення. Це надмірна цензура”.
Від представників влади звучали обіцянки удосконалити механізм, зробити його більш зрозумілим, проте наразі, крім згаданого наказу, інших юридичних регуляторів цензури в Україні на час воєнного стану немає.
Якщо звернутися до світового досвіду, то можна виділити приклади США часів Другої світової та нинішньої Держави Ізраїль.
У США свого часу сформулювали та запровадили “Кодекси воєнної практики”, де визначалися теми, висвітлення яких не дозволялось, а саме: воєнні плани, ворожі атаки та пошкодження як їх наслідки, будь-яка інформація про склад, матеріальне забезпечення, втрати збройних сил, інформація про кораблі, літаки та фортифікаційні спорудження, включаючи засоби оборони цивільних об’єктів, виробництво та дані про озброєння, чутки та недостовірна інформація, воєнна
розвідка, полонені, зв’язок, інформація про візити високопоставлених осіб, а також інформація про погодні умови, окрім виключних випадків стихійних лих.
Ізраїльтяни ж користуються ще жорсткішими правилами поширення інформації щодо бойових дій – тамтешнім законодавством передбачена кримінальна відповідальність за публікацію фото чи відео з місць активних бойових дій. Під неї підпадають не тільки журналісти, але й військовослужбовці.
Dura lex sed lex – Закон суворий, проте закон. В обох наведених прикладах правила цензурування були чи є чітко визначеними, а відповідно зрозумілими. Не йдеться про їхнє співвідношення зі свободою слова й принципами журналістської діяльності – це складне питання для окремого комплексного дослідження.
В Україні ж незрозумілим залишається принцип дії цензури в умовах воєнного стану.
Повертаючись до випадку з відео, котре опублікував Бутусов, й котре після цього було цензуровано. Чому щодо саме цього відео була застосована цензура? Адже щодня публікуються десятки та сотні інших відео та фото зі зони бойових дій.
Декотрі відображають успішні дії наших бійців, інші – навпаки: втрати та невдачі. Проте чому цензура торкнулась саме цього відео? Воно комусь не сподобалось? Якщо так, то кому? Що саме викликало незадоволення. Навіть якщо так, то хіба невдоволення – достатня підстава для цензури?
Відповісти на всі ці запитання наразі неможливо. Відповідно, невизначеним й від того незрозумілим залишається й сам принцип застосування цензури. Й поки це питання не буде чітко врегульовано, то кількість подібних випадків траплятиметься дедалі більше, а невизначені рамки цензури все більше розмиватимуться, що призведе до хаосу і свавілля.
Ця публікація була підготовлена в рамках проекту IWPR “Голоси України: Захист передової”, що фінансується ЮНЕСКО. Автори несуть відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цьому матеріалі, а також за висловлені в ньому думки, які не обов’язково належать ЮНЕСКО та не накладають на Організацію жодних зобов’язань.
This publication was prepared under IWPR’s Ukraine Voices: Protecting the Frontline project funded by UNESCO. The authors are responsible for the choice and the presentation of the facts contained in this discussion and for the opinions expressed therein, which are not necessarily those of UNESCO and do not commit the Organization.