Реалії сучасної України – а конкретно деокупація ЗСУ захоплених московітами територій, примушують нас ще більш уважно відноситися до таких основополагаючих для держави понять як громадянство, громадянські права та обовязки, право голосу й право бути обраним.
На жаль, не готовність 24 лютого 2022 року української влади до нападу Москви призвела до стрімкої окупації весною величезних просторів нашої держави. Під владою москалів миттєво опинилися мільйони наших громадян – більшість з яких навіть і в думках не могла уявити собі таку долю. Як ми знаємо, значна кількість з цих людей тими чи іншими шляхами: через Європу, через Прибалтику, через лінію фронту, покинули свої оселі та окуповані території. Цей процес триває й досі.
Фото: РИА Новости
Але інші залишилися у своїй землі – тим більше, що московські танки разом із війною тоді оминули їх і швидко пішли далі. Та незабаром за танками прийшла московська влада та московські порядки – так чи по іншому змусивши даних громадян України визнати її. Ми не можемо засуджувати цих людей: адже найсправді українська держава не підготувала їх до цього, не надала необхідний алгоритм дій у цьому випадку і не зазначила відповідальність за громадянську позицію щодо визнання влади окупантів. За 8 років безперервної війни українська державність не спромоглася встановити закони та правила для чіткого відмежування своїх громадян від тих, хто просто живе на нашій землі та користується нашими правами, нехтуючи обов’язками.
І прийняті поспіхом у березні та квітні цього року законопроекти №№5243 та 5144 щодо “колабораціонізму” та “колабораційної діяльності” не вирішують повністю ці важки питання.
Станом на кінець серпня, згідно даних офісу Генпрокурора та МВС в ЄРДР знаходилося близько 2 тисяч кримінальних справ, провадженням яких займалися органи НацПоліції – стосовно осіб, що звинувачувалися у колабораціонізмі. Ця загальна кількість розподілена була так:
- біля 800 було порушено за публічне заперечення вторгнення Росії на територію України, а також за публічні заклики до підтримки рішень і дій держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, до невизнання державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях.
- біля 1 200 – за добровільне зайняття громадянином України посад, які були створені незаконно на тимчасово окупованих територіях, а також в окупаційній адміністрації держави-агресора, або добровільне обрання до таких органів, а також за добровільне зайняття посад в судових, або правоохоронних органах, або в незаконних збройних чи воєнних формуваннях.
Після деокупації Харківської області та наступу ЗСУ на Херсонському напрямку можна казати про збільшення аналогічних справ у рази.
Але це тільки вершина айсбергу. Насправді кількість тих людей, які в тій чи іншій формі співпрацювали з ворогом на окупованих територіях – набагато більше.
Роман Кабашний, учасник АТО, депутат Савинської ОТГ (Ізюмський р-н Харківської області), у складі підрозділів НГУ приймав участь у боях за звільнення Балаклеї у вересні 2022 року:
«Зараз, повертаючись на рідну землю, ми бачимо зовсім іншу картину, ніж було на Донбасі у 2014 році. Суспільство, переважною мірою українське, буквально за півроку було перетворено окупацією на проросійське. Ті, хто жив з Україною в серці – або воюють в ЗСУ, або виїхали, а з тих, хто залишився – більшість зазнавали утисків, переслідувань, аж до тортур та вбивств. Багато питань виникають до результатів проведення фільтраційних заходів та виявлення колаборантів. Проукраїнськи налаштовані місцеві мешканці дуже не задоволені тим, що колаборанти та прихильники «руського міра» відчувши безкарність ведуть себе зухвало і продовжують вести проросійську політику, погрожують патріотам розправою – коли росіяни знову повернуться. Ситуація дуже напружена, є припущення: якщо правоохоронна система не запрацює, почнуться масові заворушення та самосуди …»
Як повідомляють також інші бійці ЗСУ, що звільняють свої рідні міста – після деокупації територій фільтраційні заходи відокремлюють тільки незначну кількість таких осіб. Майже всі, хто вчиняв відверті злочини, пов’язані з державною зрадою та співробітництвом з окупантами – втекли. Ті ж, хто для себе хоч і не вбачав ніякої різниці між Україною та РФ, зневажливо ставився до патріотів, ЗСУ, української держави та її символів, але не надто хизувався своєю антиукраїнською позицією (наприклад, не отримували паспорт РФ) – залишилися. І ними майже зовсім не займаються правоохоронні органи. Для кращого розуміння ситуації: в неофіційному спілкуванні правоохоронці пояснюють – таких осіб величезна кількість, просто тисячі.
Виникає питання: чому держава при цьому вбачає вірним застосування тільки карної методики до населення деокупованих територій? Так, з прийняттям весняних законів про колаборантів виникла дивна та скандальна ситуація. Згідно букві цих законів за один злочин людина, що скоїла його, може бути звинувачена по декількох стаття Кримінального Кодексу, Це типовий приклад «подвійного» законодавства – величезний ризик застосування вибіркового правосуддя та золота нива для корупції у всіх гілках правової системи.
Здається є можливість прийняття рішень, перевірених в країнах Балтики: позбавлення осіб, які вчинили не важкі злочини, пов’язані з колабораційною діяльністю – або громадянства, або деяких прав громадянина/громадянки України. Колабораціоністів, враховуючи що Україна – перш за все демократична країна, можна й необхідно вражати в громадянських правах: позбавляючи їх права голосу на виборах та права обиратися депутатом на будь-яких виборах. Звичайно, потрібно в законодавчому полі зробити відповідні кроки – але навіть і існуюче зараз законодавство дозволяє застосовувати таке покарання, тільки в «ручному режимі»: за указом президента. А при цьому потрібні чіткі критерії, щоб суспільство розуміло в чому полягає справедливість. В іншому випадку виникають питання: невже колабораціоністи можливо більш цінні для країни, ніж голова штабу ТрО Дніпра Геннадій Корбан, якого позбавили українського громадянства за указом президента?
В будь-якому разі рішення питання щодо колабораціонізму назріло – і воно не має знаходитися виключно в просторі «сталінського підходу»: позбавлення волі, ув’язнення. Головне для держави – відокремити зерна від плевелів та не допустити повторення 2014 та 2022 року. Адже саме по собі покарання – строк, ув’язнення зовсім не зробить з людини-колабораціоніста українського патріота. Зовсім навпаки.
Ми не вирішуємо проблему. Ми перекладаємо її на майбутнє.
Совковий підхід: боротьба з негативними проявами у суспільстві тільки за допомогою покарання, і бажано суворого покарання – не діє. Сучасна Європа, котра є ІІІ тисячоліттям, підказує: разом з суворим покаранням до тих, хто зрадив Україну, відверто протиставив їй себе, повинні бути і механізми заохочення, соціальних ліфтів для тих, хто проявив себе патріотом у час війни, у час окупації. І враження в правах для тих, хто залишався осторонь, байдужим – в той період, коли Україною прямували колони військової техніки москалів. Законодавство України в такий доленосний час має бути змінено не на взірець «Молота Відьом», а на «Педагогічну поему» Макаренко – кримінальний кодекс не може вирішити всі проблеми суспільства, в тому разі і нестачу патріотичного виховання в дитинстві.
Інакше це обов’язково знову повернеться до нас: як повернулися зараз тисячами втрат та смертей не осягнуті уроки 2014 року.
А імперія врахує свої помилки…
Євген Петрівець
Матеріал підготовлено за підтримки IMS (International Media Support) ГС “Консорціум ветеранських організацій сходу”