Реальна практика піхотного «армагеддону» у Соледарі та під Бахмутом наполегливо вказує на всі існуючі й досі наслідки «совкової» військової доктрини.
https://censor.net/ru/blogs/3389052/persha_svtova_z_dronami_teplovzorami
Про це ж розповідають у неофіційних розмовах майже всі офіцери, які бачать весь цей жах щодня на власні очі. Реальні цифри втрат ЗСУ тут (якщо будуть колись оприлюднені) вразять будь-кого, а також і патріотично налаштовану публіку з теплих диванів біля телевізорів.
Джерело: censor.net
В дійсності Україна не може собі дозволити такого відношення до наших воїнів, до своїх солдат. Хай москалі їх називають «живая сіла». Статистика непохитно нам нагадує: за кількістю «живої сіли» рфія перевищує нас в 5-6 разів. Те, що зараз відбувається: ЗСУ розмінює свою навчену піхоту на “зеків” та “мобіків” – в міських боях на непідготовлених позиціях.
Джерело: twitter.com/Bylbyleva
Ми не можемо дозволити собі в такому форматі ці піхотні битви – застилати вулиці, поля та посадки “двохсотими”, тим більше, що результати в тому ж Соледарі і Бахмуті явно не на нашу користь. У міських, не маневрених боях вагнерівці просто завалюють нас «м’ясом». Генерали з великих штабів, звичайно, знають про військову тактику й стратегію значно більше – але у цьому вимірі: відношенню до людських втрат, Україна потребує глобального переосмислення. Перед нами той ворог, з яким не можна воювати його ж тактикою. Треба знімати «рожеві окуляри»: навіть якщо за кожного нашого солдата буде знищено шість російських солдат – це буде тільки “нічия”. А нам потрібно перемагати й витіснити ворога щонайменше на кордони 1991 року.
Небезпечний тиловий шкідник Арестович розказав своїй мільйонній аудиторії про те, що «…нормально обладнаний піхотний ВОП може рік стримувати бригаду “вагнерівців”, які йдуть на позиції, якщо там все правильно зробили… кулемети на флангах розмістил і все, – вже ніхто й нікуди не пройде!»
У зв’язку з цим виникають логічні питання.
Але хто і як повинен цей ВОП обладнати? Підрозділи ЗСУ з землі та поспіхом нарубаних у лісосмузі колод? Ні, не так робиться «нормально обладнаний піхотний ВОП». Він робиться із бетону та заліза: ми знаходимося вже в третьому тисячолітті.
Джерело: AFU StratCom
Наступні питання. Чому на напрямках Бахмуту, Соледару, інших «гарячих» напрямках, заздалегідь в тилу не зроблені і не робляться до тепер ті необхідні інженерні заходи, які здійснюють самі москалі на окупованих територіях?!
Чому на кордоні з Білоруссю та росією зводиться якась чергова стіна, –
– замість повноцінних оборонних укріплень, які зобов’язані надовго зупинити потенційний напад броньованої техніки супротивника?!
Невже теоретики з ГШ та ОП не розглядають навіть можливість поступитися кілометрами випаленої, зруйнованої землі – для того, щоб зберегти життя солдатам?
Потрібно наголосити – мова йде про організований відступ підрозділів на ті позиції, які мали наполегливо облаштовуватися протягом місяців. Звичайно, піхоту мала би чекати не лінія Мажино, але достатньо підготовлені укріпрайони.
Однак …
Джерело: wiki
Нам потрібно те, що дозволить максимально зберегти життя простому українському солдату. Не герою, а саме – простому українському солдату, якому потрібно повернутися до своєї родини, котра його так чекає в післявоєнній Україні.
Це прості, але робочі протитанкові стовпи та надовби. Це міцні бетонні укриття та ВОПи. Це надійні підземні каземати та капоніри. Це прораховані системи захисних споруд, котрі мають перетворити на 200-тих практично будь-яку кількість піхоти з АГС, мінометами та дронами – до чого, як виявилося були погано готові ЗСУ в міських боях на Донецькому напрямку.
Так тупо та наполегливо роблять з літа 2022 року москалі – вони будуючи довжелезні лінії оборони згідно військових підручників ще ІІ світової війни. Логічно, що це далеко не панацея: але так мають діяти розумні військові командири вищого рівня, для максимального збереження життя свого особового складу.
Джерело: t.me/vvgladkov
На відміну від нас «бруднодупі» та «дурні» москалі це роблять, а ми – ні. Тому продовжуємо втрачати людей, життя яких повинні зберегти.
Адже для цього нам не потрібні танки та літаки, ракети й ППО від союзників. Нам потрібні бетон власного виробництва, будівельники та люди – «Армія відновлення», яку так голосно анонсували майже півроку тому: https://www.me.gov.ua/Documents/Detail?lang=uk-UA&id=89190821-886b-45dd-b5d5-8918eaa00198&title=ArmiiaVidnovlennia-VidbudovumoKrainu
І те, що це великі об’єми замовлень та обсяги робіт для українських будівельників, робота для безробітних – другорядне.
Джерело: alinfo.com.ua
І наостанок. З «совкової військової культури» не може з’явитися такий фільм, як «Рятуючи рядового Райана». Замість нього є сотні монументів «Невідомому солдату».
В першу чергу країна має берегти життя кожного свого військового, не зважаючи на фінансові та політичні витрати. Країна має готуватися на повну до можливого нового вторгнення з Білорусі та росії, до можливих наступів на інших напрямках. Наступів значно чисельнішого противника. Готуватися власними силами. Тим більше, що тепер зрозуміле всім – ця загроза буде існувати десятиліттями. Всі гроші, витрачені на дану «Велику оборону» – будуть інвестиціями у наше спокійне майбутнє та збереження життя звичайного солдата – рядового Шевченка.
І це має бути перший, найпростіший крок у зміні парадигми ЗСУ.
Нам не потрібна сама земля, нам потрібні люди – живі й навчені солдати, які хочуть та можуть за неї воювати.
Юрій «Фелікс» (офіцер ТрО) та Євген «Петрік» (військовий журналіст).
Спеціально для НОВА з-під Бахмуту.